vector у R - це набір значень однакового mode: numeric, character тощо. Якщо на вхід подати змішані значення, R непомітно зведе їх усі до спільного типу, зазвичай character, що може призвести до несподіваних результатів.
Якщо всі значення вже є, скористаймося c() (скорочення від англійських «concatenate» або «combine»):
x <- 10
v <- c(4, 7, x)
Функція c() дуже гнучка, і серед вхідних даних можуть бути інші вектори та діапазони.
c() приймає будь-яку кількість найрізноманітніших вхідних даних і зводить їх в один вектор.
Для діапазону послідовних значень (зростаючих або спадних) можна скористатися записом :
v <- 1:5 # equivalent to c(1, 2, 3, 4, 5)
w <- 10:7 # c(10, 9, 8, 7)
Як і в багатьох мовах, тут можна вказати індекс у квадратних дужках:
> v <- 4:7
> v[2]
[1] 5
> v[2:4]
[1] 5 6 7
Але обережно: R типово використовує індексацію, що починається з 1.
Це звично для наукових мов (Fortran, Matlab, Julia), але відрізняється від індексації з нуля у C та багатьох його наступників.
Діапазони можна використовувати як у прикладі вище, а також у дуже гнучкій функції c():
v <- c(4, 7, 10)
w <- c(2, v[2:3], 11) # c(2, 7, 10, 11)
vectors (як і більшість речей у R) можна змінювати, використовуючи подібний гнучкий синтаксис для запису в один елемент або кілька:
> v <- 1:10
> v[2] <- 42
> v[4:6] <- c(11, 12, 13)
> v
[1] 1 42 3 11 12 13 7 8 9 10
Програмісти, знайомі з іншими мовами, можуть припустити, що v[-1] - це спосіб отримати останній елемент вектора.
Неправильно!
Насправді відʼємні індекси - це спосіб видалити елемент і отримати коротший вектор:
> v <- c(2, 4, 6)
> v[-2]
[1] 2 6 # second element gone
Як майбутня фокусниця, Еліз має потренувати деякі основи. У неї є стос карт, з якими вона хоче працювати.
Щоб трохи спростити собі роботу, вона використовує лише карти від 1 до 10, тож її стос карт можна подати як вектор чисел. Позиція певної карти відповідає індексу у векторі.
Щоб вибрати карту, поверніть карту за індексом position із заданого стосу.
stack <- c(1, 2, 4, 1)
position <- 3
get_item(stack, position)
# => 4
Продемонструйте трохи спритності рук і обміняйте карту за індексом position на надану карту для заміни.
Поверніть скоригований стос.
stack <- c(1, 2, 4, 1)
position <- 3
replacement_card <- 6
set_item(stack, position, replacement_card)
# => c(1, 2, 6, 1)
Примусьте карту зʼявитися, вставивши нову карту на верхівку стосу. Поверніть скоригований стос.
stack <- c(5, 9, 7, 1)
new_card <- 8
insert_item_at_top(stack, new_card)
# => c(5, 9, 7, 1, 8)
Примусьте карту зникнути, прибравши зі стосу карту за заданою позицією position.
Поверніть скоригований стос.
stack <- c(3, 2, 6, 4, 8)
position <- 3
remove_item(stack, position)
# => c(3, 2, 4, 8)
Перевірте, чи розмір стосу дорівнює stack_size, чи ні.
stack <- c(3, 2, 6, 4, 8)
stack_size <- 4
check_size_of_stack(stack, stack_size)
# => FALSE
Примусьте карту зникнути, прибравши карту з верхівки стосу. Поверніть скоригований стос.
stack <- c(3, 2, 6, 4, 8)
remove_item_from_top(stack)
# => c(3, 2, 6, 4)
Примусьте карту зʼявитися, вставивши нову карту в низ стосу. Поверніть скоригований стос.
stack <- c(5, 9, 7, 1)
new_card <- 8
insert_item_at_bottom(stack, new_card)
# => c(8, 5, 9, 7, 1)
Примусьте карту зникнути, прибравши карту з низу стосу. Поверніть скоригований стос.
stack <- c(8, 5, 9, 7, 1)
remove_item_at_bottom(stack)
# => c(5, 9, 7, 1)
Зареєструйтеся на Exercism, щоб вивчати й опановувати R, а також 21 концепція111 вправ та справжнє наставництво від людей, і все це безкоштовно.