У Gleam прийнято писати та використовувати функції вищого порядку, тобто функції, які приймають інші функції як аргументи. Іноді, коли ми використовуємо багато функцій вищого порядку одночасно, код стає важко читати, бо в ньому багато рівнів відступів.
Наприклад, ось функція, яка викликає кілька функцій, що повертають Result(Int, Nil), і підсумовує значення, якщо всі чотири успішні.
import gleam/result
pub fn main() -> Result(Int, Nil) {
result.try(function1(), fn(a) {
result.try(function2(), fn(b) {
result.try(function3(), fn(c) {
result.try(function4(), fn(d) {
Ok(a + b + c + d)
})
})
})
})
}
Вирази use у Gleam дають змогу написати цей код без відступів, що часто робить його зрозумілішим.
import gleam/result
pub fn main() -> Result(Int, Nil) {
use a <- result.try(function1())
use b <- result.try(function2())
use c <- result.try(function3())
use d <- result.try(function4())
Ok(a + b + c + d)
}
Вираз use збирає всі наступні інструкції в блоці й передає їх як функцію зворотного виклику останнім аргументом у виклик функції. Змінні між ключовим словом use і символом <- задають назви аргументів, які буде передано функції зворотного виклику.
// This use expression
use a <- function(1, 2)
io.println("Hello!")
a
// Is equivalent to this normal function call
function(1, 2, fn(a) {
io.println("Hello!")
a
})
Функція зворотного виклику може приймати будь-яку кількість аргументів або жодного.
use a, b, c, d <- call_4_function()
use <- call_0_function()
Щоб створити функцію, яку можна викликати за допомогою виразу use, немає жодних особливих вимог, крім того, що вона має приймати функцію зворотного виклику останнім аргументом.
pub fn call_twice(function: fn() -> t) -> #(t, t) {
let first = function()
let second = function()
#(first, second)
}
Вирази use у Gleam дають дуже потужну можливість, яку можна застосувати до багатьох задач, але якщо зловживати нею, код стає важко читати. Зазвичай краще користуватися звичайним синтаксисом виклику функцій і звертатися до виразів use лише тоді, коли вони роблять код зрозумілішим.