Вчімося програмувати, розповідаючи історію програми

Джонатан: Ребекко, вітаю в подкасті Exercism. Дуже раді бачити вас тут. Для мене велика честь мати можливість поговорити з вами. У вас зараз 7:30 ранку, а в мене 4:30 дня. Вітаю. Де саме ви зараз у світі?

Ребекка: Я в Сіетлі, штат Вашингтон, тож телефоную вам рано-вранці.

Джонатан: Клас, і, як я розумію, каву вже налито, у вас є доливка, тепла й готова на цілий день.

Ребекка: О так, просто поруч зі мною. У мене є додатковий Chemex, і мій день буде добре заправлений.

Джонатан: Гаразд. Чудово. Отже, Ребекко, вітаю. Я трохи знаю про вас із вашої участі в Exercism, зокрема із самим треком Unison, але перш ніж ми заглибимося в це, мені хотілося б дізнатися трохи про вас і про те, як ви опинилися в Сіетлі. Трохи про це вже було: я казав Сіетл. Чи не помиляюся я, кажучи... Так, я таки сказав. Я на мить подумав, що в мене памʼять як у рибки і я забув, де ви живете, але це Сіетл. Мені хотілося б дізнатися трохи про те, як ви туди потрапили. Трохи про вас, трохи вашої історії, а потім про те, як ви потрапили в IT-індустрію і що спонукало вас піти цим шляхом у житті.

Ребекка: Так, моя сімʼя фактично іммігрувала прямо до Сіетла шість поколінь тому. Тож це було дуже давно. Родина іммігрантів тут, у Сіетлі. І я люблю це місце. Я навчалася тут поблизу, і це, власне, досить важлива частина того, як я потрапила в IT-індустрію, бо Сіетл - це справді велике технологічне місто. Але я насправді не вивчала програмування в університеті. Я вивчала англійську з акцентом на поезію, тож може здатися, що це... Так. Може здатися, що це дивний збіг, але, гадаю, у цьому є сенс. Я навчалася тут, у Вашингтонському університеті. Свою першу карʼєру я почала в Портленді, працюючи у вищій освіті. Тобто працювала зі студентами, намагалася скоротити розрив в успішності між людьми та втримати їх у коледжі. Це була моя робота... Лайфкоуч для студентів. І це було чудово. Але я працювала з багатьма онлайн-коледжами й бачила, як сильно мої студенти борються з технологічними платформами, і як технології водночас дають їм кращий досвід і змінюють їхні життя та... скорочують поколіннєві цикли бідності чи гноблення. І я хотіла долучитися до цього власними руками. І, можливо, трохи егоїстично: освіта - річ справді складна з багатьох причин. Вона прекрасна, але й дуже виснажлива, а в технологіях справді відчуваєш, що робиш поступ щотижня. І це... Це розпалило в мені інтерес до розвʼязування задач, чого я хотіла для своєї карʼєри. Тож я змінила шлях і подалася до школи ADA Developers Academy, яка розташована знову ж таки в Сіетлі. Ось що зрештою привело мене по колу назад, і я переїхала та пройшла там річну програму.

Джонатан: Стривайте-но. Тож ви виросли в Сіетлі, а потім поїхали, щоб почати карʼєру. Куди ви виїхали з Сіетла? Куди

Ребекка: Я поїхала до Портленда. Це трохи південніше від Сіетла. Так.

Джонатан: Зрозуміло. Гаразд, класно. А тепер, отже, ви займалися мовами, поезією, англійською літературою. Я теж цим займався, але в старшій школі я любив англійську і все таке, тож я такий: Ура! Ще один студент англійської літератури. Розкажіть мені про той вогонь. Про процес переходу від того, як ви бачили всі ці проблеми, які вирішуються в технологіях, і всього такого, до рішення зробити стрибок. Як відбувався цей процес, як ви вирішили: гаразд, мені треба піти, зламати цей карʼєрний шлях і перейти до чогось зовсім іншого. Як це було?

Ребекка: Це було трохи... Це було трохи випадковістю, бо я вже відчувала: оце, я бачу, як мої студенти або дуже добре справляються, або дуже борються з цим, і я хочу долучитися. Не впевнена, що саме, крім того, чим займаюся зараз, і я знаю, що це не живить частину того, чого я хочу в щоденній роботі. Тож, частково від нудьги, я почала вивчати HTML і CSS за обідом. І просто практикувала створення маленьких сайтів чи маленьких вебформ. Тоді я користувалася цілком безкоштовними навчальними матеріалами. Це було просто самонавчання: що взагалі це за штука, цей інтернет

Джонатан: Так. Так.

Ребекка: І це досі питання, яке я собі ставлю. Але так, не знаю, я просто закохалася в програмування. Це здавалося чимось найближчим до магії в певному сенсі: змусити маленьку черепашку рухатися по екрані або намалювати квадрат. Так, і я просто подумала: гаразд, мені це подобається, і мені подобається місія цього, і як мені поєднати ці дві речі в розмову та... Просто зробити карʼєру з того, щоб ставити собі це питання знову й знову.

Джонатан: Класно. А отже, далі процес... кодувати й перейти від... ну, навчитися осмислювати та окреслювати те, що відбувається в компʼютері, і мати для цього ментальну модель. Одна з цікавих речей, коли я розмовляю з багатьма людьми, і я б сказав, що це правда і про мій власний досвід розробки, бо я потроху залажу в цю сферу шматок за шматком. Ідеться про наявність ментальної моделі того, що відбувається, і здатність її породжувати в голові: це величезна частина навчання кодуванню. Тож як ви це робили? Як ви зробили, як ви дізналися про те, як ви навчалися, якщо це має сенс. Ви дивитеся на CSS і HTML і такий: гаразд, класно. Як ви почали впорядковувати цю інформацію у своїй голові? Якщо це взагалі має сенс

Ребекка: Так, ні, це чудове питання. Як я це формалізувала? Гадаю, одна з речей, яку мені втовкмачили в моїй освіті з літератури, - це читати уважно. І читати між рядків, і звертати увагу на форму речей. І, гадаю, у програми є форма. Я працювала з типізованими мовами, і там дуже специфічні... є способи написати річ, яка взагалі не скомпілюється. Я

Джонатан: Так, саме так. Так.

Ребекка: Коли я програмую, я люблю думати: гаразд, яка приблизно структура мети? Яка нарація? І я знаю, що це може бути нетипово, досить нетиповий спосіб уявляти, що робить компʼютер, або як поєднати a і b. Але так, я завжди думала: гаразд, а якщо я уявлю компʼютер як свого протагоніста, що він робить у точках A, B і C? І як він досягає мети, якої я хочу? І, можливо, це не така цікава історія, як «Поминки за Фіннеганом», але думки щодо цього різняться. Але це та модель, яку я...

Джонатан: Це захопливо. Те, про що ви зараз говорите, я цілком можу перенести на програму чи код. У нас є сцени, у нас є персонажі, які, можна сказати, схожі на змінні, або ж є сюжет, що доволі весело. Ми могли б піти глибоко в кролячу нору, і, можливо, ви зустрінете когось зі студентів англійської літератури, які насправді стають розробниками. Але, гадаю, причина, чому я про це питаю, у тому, що перепрошивка... і багато людей, які вчаться кодувати, насправді приходять з нової карʼєри або зі старої карʼєри, перепрошую. І насправді вчаться перемикатися й знаходити способи знову залучатися розумово. Тож я розмовляв із Боббі Тауерсом, одним із наших інших контрибʼюторів. Можливо, ви його знаєте, але... Він походить з музичного середовища, дуже музичного, і він розробив власну одноруку клавіатуру, щоб друкувати однією рукою, бо мав нещасний випадок з іншою рукою. І, певен, він не заперечуватиме, що я цим поділюся, але з ним було справді цікаво поговорити про те, як він розуміє музику, закономірності та речі, дуже типові для музики, і як вони переносяться в розробку. І, гадаю, що захопливо в цих розмовах те, що я усвідомлюю: кожен має власний унікальний спосіб брати інформацію, яка є в документації, дуже прагматичну й наукову інформацію, і додавати їй свого відтінку. Тож це справді цікаво. Отже, ви почали вчитися кодувати CSS, HTML, почали окреслювати речі, почали будувати нарацію у своїй голові, можна сказати. Як ви потім поглибили ці знання, і що сталося, коли ви натрапили на ментальну перешкоду, коли вам було справді важко пройти крізь неї й побачити ліс за деревами? Як ви виявляли ці перепони і як їх долали?

Ребекка: Так. Так. Це чудове питання. Гадаю, я натрапляла на перепони постійно. Я точно безупинно бʼюся об стіну. І річ, яка мені в ті моменти справді допомагала, - це спиратися на мережу людей. Саме спільнота, дружба й наставництво мені допомагали. Коли я стикалася зі складними викликами або навіть просто з новими речами. Наприклад, коли я проходила стажування відразу після школи програмування, зі мною поруч була дуже хороша подруга. І вона була там, щоб нормалізувати: якщо я колись відчувала, ой, я цього не знаю, а може, мала б знати, я могла піти до подруги й сказати: ти це знаєш? І вона відповідала: ні. А звідки б ми це знали? Здатність

Джонатан: на кшталт: о так, я... Зробив

Ребекка: так. Гадаю, те, що люди були поруч, допомагало нормалізувати те, де я перебувала у своїй подорожі. І люди були дуже щедрі своїм часом і своєю підтримкою. Тож мій підхід завжди - передавати це далі. Бо так, саме спільнота тримала мене на плаву в складні часи.

Джонатан: Це справді класно. Отже, ви пройшли рік чогось схожого на буткемп. Можна це назвати буткемпом, чи це була радше окрема школа? Не те щоб різниця була велика, але

Ребекка: Так, гадаю, це можна класифікувати як буткемп. Програма ADA, гадаю, у чомусь унікальна, бо в ній не те щоб не платиш за навчання, у неї немає моделі оплати за навчання. Тож як студент ти подаєшся, і там досить жорсткий процес відбору. А потім, якщо тебе вибрали, то компанії, які хочуть отримати інтерна через цей конвеєр, бо бачать цінність цієї програми. Власне, вони спонсорували всю школу, а також були гранти та інші некомерційні джерела. Це справді неймовірна модель, бо студенту й так важко рік жити без доходу, поки вчишся. Тож те, що мені не треба було платити додатково за навчання, було для цього дуже доречно.

Джонатан: Гаразд, тож ви по суті... отримали спонсорство ще до... Тобто компанія сказала: так, ми тебе спонсоруємо, а потім ти на них працюєш? Приблизно так це працювало? Чи ви склали тест, а потім наприкінці була можливість, яку вам дали, щоб ви могли долучитися? Чи

Ребекка: Так, радше друге. Тоді компанії робили так: спонсорували певну кількість людей. І потім школа казала: гаразд, значить, ми можемо прийняти стільки-то, і потім десь посередині року починався цей перерозподіл, коли всі співбесідували з різними компаніями й придивлялися, що могло б бути добрим поєднанням. А потім запускали алгоритм, алгоритм оптимального зіставлення. І в результаті ти опинявся в якійсь компанії. Так, вони так і робили.

Джонатан: Насправді я це робив, тож це було

Ребекка: Так. Це як алгоритм зіставлення для медичної резидентури.

Джонатан: Гаразд. Зрозуміло. Цікаво. І гаразд, а що ви вивчали того року? Це був JavaScript, традиційний? Зараз я отримаю багато ненависті за те, що називаю JavaScript традиційною мовою програмування. Але якою була... якою була навчальна програма, і так.

Ребекка: Так, на той момент навчальна програма була на основі Ruby, і ти вивчав HTML, CSS, а потім для розробки вебзастосунків використовував Ruby on Rails, Sinatra для різного роду web framework. А ще ми використовували щось для більш front end розробки. Бо це теж був складник. І багато було про API-інтеграції, про те, як поєднати різні частини застосунку. І це був дуже колаборативний робочий процес, тож вони намагалися якомога точніше відтворити, як це - працювати в команді разом. Це теж було справді класно. Тож це була дуже практична освіта з програмного забезпечення.

Джонатан: Гаразд. Ого. І гаразд, отже... Я слухаю... Мені просто подобається слухати історію про те, як люди опинилися там, де опинилися. А отже, ви працюєте в Unison, це тепер мова. Як це сталося? На тлі всього цього, і, можливо, ви можете трохи пояснити про Unison. Для всіх, хто слухає, просто щоб вони мали уявлення, як це виглядає. І ми все одно все викладемо в нотатках до випуску, щоб люди могли подивитися. Але так, пояснюйте, давайте.

Ребекка: Так. Unison Computing - це компанія, в якій я працюю, і ми пишемо нову мову програмування під назвою Unison. І головна відмінність цієї мови програмування в тому, що наша кодова база - це не мінливий мішок текстових файлів. Усі наші функції хешуються в AST і адресуються за вмістом. І це... технічні речі. Вигода для нас як програмістів, як працюючих програмістів, - це речі на кшталт того, що розподіляти обчислення програмно стає дуже просто. Є цілий клас проблем із серіалізацією та десеріалізацією даних, які просто зникають, якщо наш код можна адресувати й діставати програмно. Тож ми справді зацікавлені в тому, щоб покращити робочий процес програмістів нашою мовою програмування й дати людям змогу писати повномасштабні розподілені системи однією мовою програмування, не мусячи враховувати частину операційних та інтелектуальних витрат повноцінної продакшн-системи. Так.

Джонатан: Це як backend і front end? І, будь ласка, виправте мене, якщо я помиляюся, але чи означало б це, що можна написати повний вебзастосунок однією мовою наскрізь: front end, back end і все інше?

Ребекка: Ми насправді backend.

Джонатан: Гаразд.

Ребекка: Так, ми насправді мова для backend. Справжнє втручання там у тому, що є цілий набір операційної складності, скажімо, керування кластером Kubernetes чи кластером Zookeeper, або навіть просто флотом мікросервісів, які Unison може описати програмно й потім запустити програму проти них, так, що всю цю роботу робити не доводиться.

Джонатан: А що ви робите для Unison щодня? Якою є ваша участь там, які плюси й що вам справді подобається, а що, можливо, ви хотіли б покращити чи змінити? Як минає день? Як

Ребекка: Так.

Джонатан: сьогодні? Не знаю.

Ребекка: Сьогодні, сподіваюся, у мене є розгортання сайту, яке я дуже хочу завершити. Тож я покращуватиму частину нашої документації, наприклад документацію мови. І велика мета цього тижня... я... наша розподілена екосистема, частина якої, можливо, зʼявиться на Exercism. Тож зазирніть на наш трек. Отже, моя роль

Джонатан: реклама.

Ребекка: Так.

Джонатан: Так.

Ребекка: Моя роль - допомагати людям вивчати Unison і відчувати, що вони можуть увійти в мову, досягти робочої вправності й почуватися бажаними. Отримувати інформацію, потрібну їм, щоб досягти своєї мети, якою б вона не була. Тож так, і будь-що... Це такий мішаний набір занять, яким воно зрештою стає протягом тижня, бо комусь може знадобитися допомога в усуненні проблем, а хтось інший скаже: це посилання на сайті неправильне. Тож буває по-різному. Гадаю, найважче - працювати в умовах пандемії та віддалено: справді важко будувати спільноту. Багато конференцій чи технологічних подій, які могли б відбуватися в цей час, зрозуміло, відійшли на другий план. Гадаю, чого мені бракує, - це хвилювання на кшталт: о, цього тижня я поїду виступати в Ліоні, у Франції, чи щось таке.

Джонатан: Спосіб життя IT-індустрії. Ось так. Приземлімося

Ребекка: Так. Мені бракувало знайомств із новими людьми, тож, гадаю, але, сподіваюся, це має покращитися найближчим часом.

Джонатан: Тож ви зараз працюєте віддалено? Ваша команда розкидана всюди? По всіх штатах? По всьому світу? Де зараз ваша команда?

Ребекка: Так, у нас багато людей на Східному узбережжі, приблизно в районі Бостона й Род-Айленда. Але насправді ми цілком розподілена компанія, як і годиться, тож так, я на Західному узбережжі. Дехто в центральній частині Америки, і так, ми наразі не маємо офісу. Ми всі цілком у своїх куточках.

Джонатан: Гаразд, а як ви маєте можливість виходити й знайомитися з іншими людьми в технологічній сфері зараз? Чи, як ви сказали, усе зупинилося, і це трохи приємно: прокинутися в домашньому офісі, зачинити двері, вийти, піти додому коридором. Розумієте, про що я? Чи... Як вам це загалом? Які у вас виклики, скажімо, щодо підтримання звʼязку з роботою, і як ви даєте собі раду із ситуацією зараз? І так. Як виглядає майбутнє для вас у цьому, і для Unison як команди? Це віддалено надовго, чи мета полягає в тому, щоб перейти до чогось більш особистого?

Ребекка: Я... Гадаю, мета - залишатися віддаленими. Це працює для багатьох людей. У кого є обовʼязки поза роботою, або... І, зрештою, мені це справді подобається з деяких причин. Одне: цього року в нас була онлайн-конференція. І я сподіваюся, це триватиме, в міру того як ми надалі зростаємо як спільнота; можливо, наступного року в нас навіть буде особистий складник. А ще одна річ, яку ми насправді робимо наступного місяця, - це компанійський виїзд наживо. Тож ми орендували цей великий... Так, ми орендували цей великий особняк десь у Бостоні, і всі туди позʼїжджаємося. І там є всі ці класні кімнати й тенісний корт, і ми просто будемо працювати разом і робити більше планувальних занять чи занять із баченням, які, ймовірно, найкраще робити наживо. Тож ми трохи більше збираємо команду разом. Тепер, коли це стало більш реальною опцією.

Джонатан: Так, гадаю, ці... У нас була схожа зустріч у вересні... у серпні, з Exercism, на початку серпня, і виявилося, що це справді добре для командного звʼязку, а особливо для просування тих великих проєктів, які або треба було завершити, або треба було запустити. Тож я певен, що це буде супервесело. Тепер, Ребекко, ви також чимало доклалися до треку Unison на Exercism і до його повної розбудови. Розкажіть трохи про цей досвід, як ви натрапили на Exercism і які ваші надії щодо цього треку надалі.

Ребекка: Так. Так, це був справді фантастичний досвід. Exercism мені спершу порадили колеги, Ст., який великий шанувальник платформи й користувався нею раніше. А в Unison, ... у мене не було ресурсів, щоб розбудувати повноцінну платформу для керування навчальним контентом. Ми досить невелика команда, і в нас багато інших цілей, тож я думала: як мені

Джонатан: кілька років потому Ребекка все ще така

Ребекка: Так. Я все ще роблю

Джонатан: її.

Ребекка: платформу. Так. Тож ми знали, що нам треба обʼєднатися з іншою організацією, щоб вивести мову Unison у світ, щоб люди могли спробувати, і, сподіваюся, якщо буде браузерний складник, це було б дуже класно, бо люди могли б взаємодіяти з мовою дуже легким способом. І коли ми побачили, що пропонує Exercism, ми такі: гаразд, це чудова спільнота. Вона росте, вона безкоштовна. Це справді класно. Нашим користувачам це сподобається. Тож так, ми просто вирішили: гаразд, ось як люди зможуть практикуватися. Сам процес розбудови треку трохи цікавий, бо Unison - це не мова на основі файлів, правда ж? Наша кодова база хешується й зберігається в кодовій базі, а більшість інших мов працюють із файлами у файловій системі. Тож там були деякі цікаві технічні виклики.

Джонатан: Розкажіть про це трохи докладніше. Що саме? Мені б хотілося... Кажучи як нетехнічна людина, я певен, Джеремі зараз посміється з мене за те, що я ставлю дуже технічне питання, але копнімо в це трохи, у деякі з викликів, і я певен, що люди вловлять трохи з того, про що ви говорите, якщо слухають.

Ребекка: Так. Тож в Unison ми працюємо з так званими scratch-файлами, а scratch-файли - це будь-що із суфіксом .u, і вони справді тимчасові. Це одноразові файли. Ми пишемо свою маленьку програму, можемо її запустити в досвіді, схожому на REPL, чи на блокнот, але потім видаляємо функцію з файлу, бо вже зберегли її в самій кодовій базі Unison. І тож кодова база Unison - джерело істини, а не файлова система. І де це стає цікавим під час інтеграції з Exercism, то це, звісно: Exercism дивиться на файл, йому передають файл, він запускає купу тестів проти нього, а потім каже: гаразд, учень склав тест, або ось які є проблеми. І в результаті все спрацювало нормально, бо щоразу, коли ми запускаємо тест, нам фактично видають новий контейнер Docker. На бекенді відбуваються якісь технічні речі, які справді дотепні.

Джонатан: чарівництво.

Ребекка: Так, там трохи чарівництва. Ерік отримує купу оплесків за те, що робить платформа. Так, зрештою все спрацювало нормально. Але фундаментальна модель Unison як мови в тому, що це не кодова база, яка зберігається у файлах. Тож якщо учні хочуть зберегти свою роботу, запуск за запуском,

Джонатан: Що ви робите

Ребекка: Так.

Джонатан: Ви, де

Ребекка: Де

Джонатан: Тож чи означає це, що учень має починати... Технічно мав би починати з початку кожного... наче з початку навчальної програми. Майже щоразу. Бо саме туди пішла моя думка: ой, ні, нічого не зберігається. Але, можливо, це просто дурний спосіб, яким мій мозок це обробляє. Але я такий: ого, мені доведеться починати знову.

Ребекка: Тож, на щастя, вебінтерфейс зберігає останній запуск. Тож хоча ми не обовʼязково зберігаємо файлову систему чи стан файлу, сама платформа Exercism зберігає роботу учня. Це справді класно. Це справді чудово. А якщо учень користується командним рядком, то він має доступ до повного набору, до всього досвіду Unison, правда ж? Бо тоді він насправді завантажує менеджер кодової бази Unison і працює з ним напряму. Так, є багато гнучкості між вебінтерфейсом і роботою в командному рядку.

Джонатан: Гаразд. Це справді цікаво. Це так класно, бо щоразу, коли я розмовляю з іншим мейнтейнером чи контрибʼютором на платформі Exercism, сама лише специфіка кожної мови, дрібні тонкощі й усе таке просто вражають мене тим, скільки різних способів робити речі існує наскрізь. Гаразд. Отже, тепер ви в Unison. Гадаю, зараз слушна нагода поставити вам питання, до якого я, сподіваюся, достатньо вас підготував заздалегідь, про всю цю концепцію пагорба, за який ви ладні померти в технологічній сфері. Зрештою, яка одна річ... Це моя позиція, і я вважаю її абсолютно необхідною, і я не відступлю від неї. Я би бився... не обовʼязково вживаймо слово «битися» на Exercism. Радше, за що ви всім серцем стали б і сказали: ось це, це те, на чому я справді хочу стояти. Яка думка? Чи це може бути щось на кшталт: ставте функції перед CSS. Не знаю. Я просто щось вигадую, але... не знаю, що це могло б бути.

Ребекка: Так. Мій пагорб, на якому я ладна померти, - це те, що, на мою думку, ха, я думаю, IT-індустрія надто довго приймала токсичні особистості ціною, бо вони технічно геніальні. І, гадаю, це треба перевернути. Я воліла б

Джонатан: це. Мені подобається. Так.

Ребекка: воліла б працювати з 50 справді компетентними, працьовитими людьми, ніж з одним геніальним хамом. Я ніколи по-справжньому не розуміла прийняття справді токсичної поведінки. Просто бо хтось суперрозумний, це завжди

Джонатан: У мене відчуття, що це повільно змінюється в IT-індустрії загалом. І, гадаю, причина, і ви можете сказати мені, якщо я помиляюся, бо я з культури Exercism, я це люблю. Я це просто обожнюю, і я знаю, про що ви говорите. Але в тому сенсі, що чим більше людей навчається з багатьох різних середовищ, культур і досвідів, тим більше технології стають такою річчю, гадаю, тим більше ви побачите, що це перевертання відбувається. І, гадаю, це мене дуже надихає. І, гадаю, якщо думати про технологічну сферу як сторонній спостерігач, то на цей момент це насправді перерозподіл багатства в певному сенсі, бо є досить невелика група людей, які мають знання. Бо ці знання, навіть якщо це розуміння командного рядка чи що взагалі відбувається з вашими bash-скриптами й усім таким, я гадки не маю, що відбувається під капотом, але ці знання спричиняють те, що багато грошей, енергії й фінансів тече в цю сферу, бо саме ці люди мають навички й знання. І щоб це зробити, я сподіваюся, і гадаю, що маю рацію в цьому, з часом, протягом наступних кількох років, коли люди вчитимуться й зможуть давати відсіч, заперечувати й приходити з іншими способами розуміння речей, ми побачимо цей зсув. Я в цьому впевнений і сподіваюся на це, але, гадаю, я згоден із вами в цьому. Гадаю, це було справді цікаво. Зрештою, що я пережив, то це те, що можна мати генія, але насправді кількість енергії, потрібної, щоб керувати ним на емоційному рівні, плюс наслідки для інших людей, плюс стрес, який доводиться витримувати іншим із клієнтами, наприклад, чи з командою, це насправді врівноважується, і я не бачив цілком позитивного досвіду. Хтось мусить платити. У системі хтось за це платить. Тож я цілком із вами в цьому, і, гадаю, це можна застосувати й до технологічних рішень для різних речей. Це Це єдиний спосіб це зробити. Ну, наче: ні, насправді є 20 способів, і в кожного свої компроміси. І насправді зрілість у тому, щоб сказати: який компроміс ви готові прийняти? А не казати: ні, це треба робити так. Бо так завжди робилося. Як би там не було, це мої дві копійки. Але так,

Ребекка: Так.

Джонатан: гадаю, я згоден. Гаразд, класно. Тож, гадаю, ми обоє на одній сторінці щодо того всього пагорба. Я усвідомлюю, що на цей момент я підписуюся під багатьма пагорбами.

Ребекка: Так, щоразу

Джонатан: З кожним, з ким я говорю, я такий: так, саме так. Я такий: ого. На цей момент я помираю на семи пагорбах. Принаймні. Але ні, мені це справді подобається. Ребекко, а що для вас у наступні кілька років? Що ви сподіваєтеся вивчити чи побачити у своєму житті? В IT-індустрії загалом? Яка ваша мрія? Який ваш погляд на це?

Ребекка: Гадаю, я б хотіла побачити, як спільнота Unison зростає в справді сталий спосіб. Справді вітає людей із різних середовищ. Це цілком щиро. Саме тому я приєдналася до Unison: через можливість вести спільноту вперед. Але в довшій перспективі я також хотіла б знову долучитися до людей на самому початку їхньої подорожі в IT-індустрії. Людей, які були як я 10 років тому, які просто... Що це, як змусити інтернет працювати? Вони цікаві, у них не обовʼязково є відповідний досвід, і вони по-різному думають про технології. І я б хотіла зробити програмування для поетів, мати

Джонатан: Це було б неймовірно. Автори пісень і поети. Трохи коду. Так.

Ребекка: Так, тож сподіваюся, я таки долучатимуся до людей на початку їхньої подорожі в IT-індустрії. Гадаю, це було б справді чудово.

Джонатан: Тож якби зараз до кімнати зайшли 10 людей, які взагалі не мали б жодного уявлення про кодування, розробку і світ, що всередині, які були б ваші три головні поради, щоб вони почали? І в них не було б вибору. Їм довелося б вчитися. Було б так: гаразд, ви тут. Вихід зачинено. Доведеться просто братися до справи. З чого б ви почали і як би ви до цього підходили?

Ребекка: Я б сказала їм, що... їм варто озирнутися по кімнаті й побачити успіх кожного як свій власний. А потім я б, мабуть, сказала їм... мабуть, сказала б їм вкладатися в те, щоб навчитися тестувати систему й перевіряти свою роботу. Я б сказала їм... о Боже. Мабуть, сказала б їм про використання налагоджувача для практичних речей. Але, гадаю, перший пункт - це справді те, що я б їм сказала: бачити успіх усіх інших як свій власний. Бо на

Джонатан: Ви так думаєте? Я вас люблю. Так. Ні, бо я... Це справді цікава думка. Отже, ми нещодавно провели ці когорти. Не знаю, чи ви знаєте, що ми провели два 30-денні навчальні досвіди на треку Alexa і на треку Go. Тож ми зробили, і в нас 300, понад три, 700 людей записалося на трек Go. І близько сотні на трек Alexa. І це було так цікаво, бо ми справді хотіли провести деякі експерименти про те, як люди навчатимуться разом. Бо ми усвідомили, що спільне навчання - один із найключовіших аспектів прискорення навчання людей і досягнення мети. Тож те, що ви сказали, мені справді подобається, і, гадаю, мені треба буде поговорити з вами про це докладніше колись, про те, щоб робити одне одного успішними. Бо, якщо чесно, це такий потужний інструмент для навчання. Ми часто діємо як ізольовані індивіди. І насправді одна з речей, яку ми відчуваємо, - це те, що прискорення приходить від спільноти, від того, щоб отримати перспективу іншої людини. І, власне, гадаю, мені доведеться поцупити цю фразу і, можливо, попросити вас загалом робити інших успішними

Ребекка: Будь ласка

Джонатан: як пріоритет. Можливо, ми могли б зробити щось навколо цього. Але це справді класно. Мені це дуже подобається. Дякую. Дякую, що поділилися цим, Ребекко. Дякую за ваш час. Гадаю, було справді класно просто поспілкуватися й гарно провести час, говорячи про кодування, технології та все таке. Тож дякую, що прокинулися рано, зварили каву і знайшли для мене час. Цього ранку... чи у ваш ранок. І так. Ціную це. А всім, хто слухає, зазирніть на мову Unison. Я зберу нотатки до випуску й додам їх до анонсу та опису цього подкасту. Але було чудово мати вас. Дуже дякую, і я зупиню запис, а потім ми трохи побалакаємо після цього. Тож залишайтеся зі мною, Ребекко, а всі інші, побачимося пізніше. Так.