Перемога над паралічем і друк однорукої клавіатури

Джонатан: Ну, вітаю всіх. Мене звати Джонатан. Я веду подкаст разом із Боббі Тауерсом. Боббі - один із членів нашої спільноти Exercism. Мені дуже пощастило, що він сьогодні тут зі мною. Я зараз у Кейптауні, у Південно-Африканській Республіці, в одному сенсі на самому краю світу. Боббі, а ти зараз де? Боббі: Я в Портленді, штат Орегон, і вся приємність моя. Зазвичай, щоб зробити щось подібне, треба бути знаменитим, чи шалено успішним, чи ще якимось таким, тож мені здається, що я просто перескочив купу рівнів. Джонатан: Ну, і це чудово, що ти тут. Я знаю, що ти багато робиш для Exercism і спільноти. Наскільки я знаю, ти також займаєшся супроводом. Про це можна буде трохи детальніше поговорити пізніше. Але ми дуже раді, що ти тут з нами, і хочемо дати тобі можливість розповісти трохи про свою подорож у світ технологій, про те, що тобі в них подобається, і все таке інше. Тож чому б тобі просто не розповісти трохи про своє походження, про свою історію. Нам би дуже хотілося, мені би хотілося в це трохи зануритися, а далі, можливо, поговоримо трохи більше про техніку. Боббі: Так, отже, я виріс у центральній частині штату Нью-Йорк, на фермі. Ну, тварин у нас не було, чи щось таке. Мій батько був свого роду примітивістом. Він мав бізнес із виготовлення одно- та дворучних поперечних пил для лісорубної галузі, таких, якими користувалися до бензопил. І, знаєш, це веде до технологій, бо він також був одним із перших, хто завів компʼютер. У нього був оригінальний, ну, це була копія оригінального IBM PC. І це було, знаєш, для домашнього бізнесу: керування базами даних, настільне видавництво, щоб друкувати каталог. І от мені передали цю штуку. Ну, її випустили 1981 року, того самого року, коли випустили й мене. А ще в нас був перший споживчий пристрій перетворення тексту на мовлення. Він називався Speech Thing. Це була така маленька штуковина, яка підʼєднувалася до паралельного порту на компʼютері й говорила, і вся родина збиралася навколо неї. Це була найдивовижніша річ на світі. Джонатан: Ну, отже, це було твоє знайомство, можна сказати, зі світом технологій, і я дам тобі продовжити. Мене просто інтригує той факт, що... Боббі: І, е-е... Знаєш що? Я насправді хотів Nintendo, але вони... вони цього не дозволяли. Вони хотіли, щоб ми бігали, будували фортеці й гралися з коровами через дорогу, як звичайні фермерські діти. Мабуть, рубали дерева. Джонатан: Вочевидь, рубали дерева дворучною пилою, або пилою на двох, як ще кажуть. Боббі: Джонатан: будь ласка Боббі: Так, так. Але, отже, у нас була сувора заборона на відеоігри, чого я ніколи не розумів. Але зрештою в усіх моїх друзів були класні іграшки, з якими можна було гратися. І мене це так засмучувало. Тож ми дійшли компромісу щодо компʼютера. І я певною мірою маю за це дякувати, бо це зробило з мене хакера-початківця, а не того, хто проводить більше часу, споживаючи медіа. Тож нам доводилося самим вигадувати собі розваги. Джонатан: Це... Боббі: І от... Цей мовленнєвий пристрій мав гру в блекджек із озвученням, написану на BASIC, яка була першою мовою програмування, справді легкою для вивчення. Це був BASIC? Як ти сказав? BASIC. Так, універсальний символьний код для початківців. Джонатан: Ти б сказав, що він був... базовим? Класика. Клас. Клас. Отже, робимо його легким для доступу. Боббі: І от, так, це було... Це були часи, коли ми передруковували компʼютерні програми з журналів. А потім воно не працювало, бо твоя версія BASIC трохи відрізнялася від тієї, яку використовували вони. Може, оце важливе. Джонатан: Отже, уся ця програма залежить від версії. Боббі: Не було інтернету, тож Exercism на той час не існувало. І це було дуже важливо. Коли в тебе була проблема, це не було як сьогодні, коли ти ґуґлиш свою проблему і вона вже десь вирішена. Ти справді застрягав. Учитися програмувати тоді було непросто. І, чесно кажучи, на наступні років 15 я трохи відволікся на музику. Джонатан: Коли ти кажеш, що відволікся, що ти маєш на увазі? Що сталося? Боббі: О, ну, насправді я провів дитинство, граючись із плівкою. І це стало коренем мого великого захоплення: збирати й зберігати медіа, а потім компонувати його, що насправді є формою подорожі в часі. Джонатан: Цікаво, я ніколи не думав про запис музики як про форму подорожі в часі, це справді круто. Я памʼятаю, що в нас був, здається, чотиридоріжковий. У нас був такий старий касетний пристрій, де можна було, якщо натиснути паузу й відтворення в потрібний момент і водночас натиснути кнопку запису... це було досить механічно, щоб усе виходило правильно. Але я памʼятаю, що міг таке: ого, я насправді можу щось записати, а потім відтворити з іншого пристрою. Тож тепер у мене було дві касети одночасно. Я записував на одну, а потім якось переносив запис на наступну й перекидав його туди-сюди. Кумедно, що ти згадав про відволікання на музику, бо я цілком можу це зрозуміти. Але все почалося з касетного магнітофона й уміння вираховувати час, що саме по собі було цілою проблемою. Мені здається, зараз ми трохи шахраюємо з усіма інструментами, до яких маємо доступ. Але розкажи трохи більше про магнітофони і куди це тебе привело. Джонатан: Так. Боббі: Ну, знаєш, у мене був касетний магнітофон Fisher-Price, і я, памʼятаю, вдавав, ніби в мене радіошоу, просто грав музику й записував себе, знаєш, просто дурів, балакав, і я досі цим займаюся, насправді. А ще було VHS-відео, я навіть умів робити дуже примітивну покадрову анімацію, бо мав відеокамеру з функцією знімка. Вона робила не кадр, а насправді знімки по чверті секунди, чого якраз вистачало, щоб досить кумедно імітувати рух. Джонатан: Це круто. Отже, виростаючи на фермі, ти зрештою зосередився на старому компʼютері IBM як на компромісі, бо насправді хотів Nintendo, а цього не сталося. І я думаю, твої батьки, мабуть, зробили добру справу, бо зробили тебе допитливим і зацікавленим у цьому сенсі, можна сказати. Можливо, не в той момент так здавалося. Боббі: Так, ну, з того моменту моєю життєвою мрією насправді було написати власну версію Mario. Гаразд. І, знаєш, ти ніколи не думав, що якби міг повернутися в часі й сказати собі щось? Це моє, без сумніву. Я повернувся б до того хлопця, який просто думав, як відтворити Super Mario Bros. І я сказав би тому хлопцеві, що треба вчити математику. Джонатан: Гаразд. Джонатан: Дякую. Боббі: І, знаєш, можливо, це саме те, за що я готовий стояти до кінця. Гаразд. Ну, але, можливо, ми справді... Я... Джонатан: Ну, можливо, ми справді можемо... Я теж був трохи таким. То що, що змусило тебе дійти до цього усвідомлення саме про математику у твоєму випадку? Боббі: Ну, знаєш, я ніколи по-справжньому не використовував математику, хоч і був музикантом. І я постійно чув, як люди говорять про звʼязок між музикою й математикою, і я просто сміявся з них. Ні, це не математика, дурнику, це музика. Рок-н-рол. Але аж коли мені було, ну, понад 30, коли я намагався зробити першу програму, а тут ми перескакуємо через багато років уперед, коли я почав по-справжньому вчитися програмувати, перше, що я сказав, що хочу зробити, був якийсь аудіо, музичний синтезатор, музичний секвенсор. Дійшло до того, що мені довелося обчислювати довжину нот відповідно до темпу, ударів на хвилину. І це було, знаєш, окрім, може, дрібниць на кшталт збільшення чи зменшення рецептів та іншого, це насправді був перший раз, коли я взагалі використав математику: щоб розширити свій музичний секвенсор так, щоб він міг грати в темпі, відмінному від 60 ударів на хвилину, коли, знаєш, четвертна нота дорівнює рівно чверті секунди чи щось таке. Джонатан: Тож, на щастя для тебе, можливість виходити за межі 60 ударів на хвилину дала тобі змогу більше насолоджуватися музикою. Уяви, якби вся музика застрягла на 60 ударах на хвилину. Так. Боббі: Так, і далі воно пішло звідти, і це була кроляча нора, що вела все глибше й глибше. Потім мені довелося знайти формулу для обчислення частот нот. У першій версії я насправді ретельно зібрав цю безглузду таблицю пошуку, де мав частоту кожної ноти в герцах. Програма просто зверталася до таблиці, але згодом я вивчив формулу перетворення чисел MIDI, де серединне до - це 60, а кожне наступне ціле число - це просто півтон на нотному стані. Джонатан: Оце так. Боббі: Так, з математикою, знаєш, насправді саме мій учитель математики знову затягнув мене в програмування. Знаєш, я вчився в коледжі в Остіні, штат Техас. І мені треба було брати курси з математики. І я мав нагоду користуватися цією дуже цікавою системою під назвою ALEKS, що розшифровується як Advanced Learning Environment for Knowledge Spaces. І це було вивчення математики через інтерактивні вправи. Це насправді був перший раз, коли це по-справжньому спрацювало для мене. І я усвідомив, що причина в тому, що в математиці так багато концепцій, які залежать одна від одної. Це величезний граф із сотень, можливо, навіть тисяч тем. І було б практично неможливо для вчителя, у розумних умовах класу, відстежувати навіть позицію одного учня на цьому графі, щоб точно знати, що саме йому навчати далі. І це було цікаво, бо я усвідомив, що таке варто викладати за допомогою компʼютерів. І це було те велике одкровення: сила інтерактивного навчання й те, як ми можемо використовувати технології, щоб допомагати процесу освіти. Джонатан: Це разюче схоже на те, чого Exercism, здається, прагне досягти своїми треками. Боббі: Я думав саме про це, адже це граф концепцій. Джонатан: Отже, ти пішов до коледжу. Ти виріс у північній частині штату Нью-Йорк, правильно? Потім життя на фермі. Ти трохи спробував програмування на дуже примітивному рівні, у тому сенсі, що жодного Google, жодної інформації, жодного інтернету, до якого можна звернутися. Це як коли ти застрягаєш. Ти мусиш сам розібратися. Ти мусиш справді розкласти це на частини й зрозуміти. Потім музика й просто цікавість до того, як працюють машини і як ти все це поєднуєш, привели тебе в напрямку музики, загалом кажучи. А далі ти в коледжі. І ти починаєш усвідомлювати, що, можливо, для тебе найкращий спосіб учитися - це робити вправи, що, так би мовити, запускає цей рух або імпульс навчання через дію й дає практичну точку дотику зі світом, можна сказати. Це справедливе відображення твоєї подорожі до цього моменту в коледжі? Боббі: Так, так, я виражав свою людську творчість через інтуїцію в аудіосфері, тоді як дехто міг піти протилежним шляхом, навчаючись від більш абстрактного, знаєш, а потім, можливо, згодом опанував щось на кшталт музики. То як ти... Джонатан: Як ти особисто поєднуєш... очевидно, ти знайшов вправи, які, здається, є досить природним мостом, можна сказати, бо це додає рівень творчості й рівень нестандартного мислення. Ти здаєшся мені людиною, яка любить мислити поза заданими параметрами. То як ти бачиш... я намагаюся трохи глибше зрозуміти цей звʼязок між музикою й мистецтвом, творчістю, з одного боку, і науковим, раціональним, з іншого, і те, де вони перетинаються. Як це проявлялося саме в твоєму навчанні, і як це впливає на те, як ти тепер підходиш до проблеми? Боббі: Ну, подивимося, ну... Джонатан: Хм. Боббі: Так, насправді я не певен, як до цього підійти. Джонатан: Це досить, я думаю, досить дослідницьке питання, мабуть, не таке категорично ясне, щоб його розвʼязати. Спробую переформулювати. Як ти думаєш... твій досвід навчання програмуванню й розробці. Йдучи від творчої перспективи й намагаючись привнести структуру, чи ти б сказав, що волів би піти протилежним шляхом: спершу вивчити структуру, а потім навчитися виходити за її межі до творчішого підходу до речей? Боббі: Ну, я на це дивлюся так, що колись я писав пісні, а тепер я пишу пісні, які щось роблять. Гаразд. І це було майже як практика, і це повʼязується з однією річчю, яку я люблю називати теорією Платона. Джонатан: Гаразд, поясни. Боббі: І це повертає нас до моєї першої роботи: крім роботи на батька, моя перша робота деінде була в місцевій піцерії. І спершу я мив посуд, насправді занадто довго, аж поки не почав їсти. Джонатан: Спостереження за часом. Боббі: Я став у цьому дуже вправним, тож далі я закінчував весь посуд, щоб могти допомагати піцайоло. І так я навчився робити піцу. Але найвеселіше було, коли мені показали, як робити тісто. І, Боже, як мені це сподобалося. Мене в хаті постійно сварили за те, що я завжди щось змішував. Було щось таке в замішуванні тіста. І я сказав своєму босові, що це як Play-Doh. Мені це нагадує Play-Doh. А він дивиться на мене й каже: «Ну, так, а ти як думав, для чого це все? Розвага й ігри? Це навчає дітей бізнесу». Тож так, це Play-Doh Fun Factory. Це хитрість, щоб навчати дітей пекарської індустрії. Джонатан: Справді? Це, це просто казка, чи це насправді так, що Play-Doh був тим механізмом, за допомогою якого діти... Боббі: Платон, як Платон і Арістотель. Так, це теорія Платона. Джонатан: То це насправді така теорія. Тобто це смішно, бо в мене є маленька 18-місячна донька, і вона все тягне до рота, і Play-Doh зʼїдають ще до того, як його приготують, а потім це вже зовсім новий досвід. Оце так круто. Гаразд, то продовжуй. Отже, ти тепер у цій піцерії, ти опанував миття посуду. Ти експерт із миття посуду. А тепер ти переходиш до наступного: до замішування тіста й обертання його. Ти обертав його на руці? І чи вдалося тобі навчитися робити це саме так? Боббі: Так, це було дуже весело. Далі я насправді збудував піцерію в шкільному автобусі й розʼїжджав країною, роздаючи безкоштовну піцу. Я робив тісто і все інше в автобусі. У нас була ця маленька старовинна піч. То це було 1966 року? Джонатан: Чи це був просто ти? Боббі: Зі мною в піца-автобусі були троє друзів. Ми потрапили на першу шпальту газети. Неймовірно. Я надішлю тобі фото, бо... Ми обовʼязково додамо його до нотаток до випуску. Джонатан: Ми обовʼязково додамо його до нотаток до випуску, бо це... Так. Мені здається, так, тож це, вибач, Боббі, я тебе щойно перебив. Продовжуй, продовжуй. У мене виникла думка, що я... Боббі: Тож так, це були втрачені роки, насправді. Я кинув старшу школу, а потім просто мандрував. Я просто тинявся. Це було тоді, коли я займався піцерією в автобусі. Я взяв єдине ремесло, яке вивчив, і вирішив: я взяв свою останню зарплату й сказав босові, що хочу 50-фунтовий мішок борошна і шість банок томатного соусу № 10, і... Джонатан: І ти вирушив. Боббі: Вона вирушила, взяла піцу з собою. Джонатан: Так, тож, Боббі, щодо старшої школи, ти кажеш, що кинув її. Яке було відчуття, або що привело тебе до думки, знаєш, що це не дуже для мене працює? Боббі: А, ну, знаєш, е-е... Я нещодавно виявив, і маю на увазі за останні кілька місяців, що я майже певен, що я аутист. Джонатан: І що це для тебе означає і як це впливає на життя? Боббі: Ну, це насправді змушує моє життя мати сенс, якби я тільки знав це раніше. Я насправді не мав жодного уявлення, що таке аутизм, хоч ми й навчалися з одним хлопцем, але він був дуже... ми не любимо вживати слова «високофункціональний», «низькофункціональний», бо кожен з нас функціонує. Тож ми класифікуємо за потребами. У когось може бути більше додаткових потреб, у когось менше. І той один приклад: його звали Джоуї, і з ним було дуже важко взаємодіяти. У нього був маленький компʼютер, на якому він набирав текст. Але це був лише один приклад, і аж кілька років тому, коли я почав насправді товаришувати з деякими аутичними людьми й усвідомив різноманіття цього... я навіть не хочу вживати слово «стан». Це як спосіб буття. І я певною мірою... я певною мірою впізнав дещо з себе в них. Джонатан: Гаразд, тож це, мабуть, було свого роду полегшенням, можна сказати. Я маю на увазі, як це... Це майже як носити щось, про що ти насправді не знаєш, що носиш, наче велику сумку на собі, а потім усвідомити це, і, будь ласка, скажи мені, якщо я кажу цілковиту дурницю, але відчуття таке, ніби ти ніс цю річ, і раптом ти усвідомлюєш її, і це майже як: гаразд, ось воно що було. Як це було, і що це тобі дозволило або допомогло рухатися далі, чи... Боббі: Це як я дефрагментую свій жорсткий диск, просто згадую всі спогади всього свого життя й думаю: о, ось чому я так думав. І це безперервний процес, майже як повторне народження, насправді. Джонатан: Це справді круто. Це фантастично. Я радий, що це вийшло на світло, можна сказати, і ти можеш бачити це таким, яким воно є. Тож, гаразд, тепер ти розʼїжджаєш із піцою, продаєш піцу, і ти закінчив... ти пішов зі старшої школи, бо, знаєш, ти сказав, що вона не дуже підходила до того, де ти був. Потім ти пішов до коледжу, так, у Техасі. То чому саме Техас? Бо це досить далеко звідти. Боббі: Ну, ні, насправді сталося так, що я розбив шкільний автобус. І це була одна з перших великих трагедій у моєму житті. І я певний час насилу тримався, бо далі я просто подорожував автостопом. Але я знайшов, я осів у цьому містечку, Ешленд, штат Орегон. І знайшов єврейську синагогу, єврейську громаду, яка дозволила мені... я почав волонтерити, насправді просто навчаючи дітей музики. І це було неймовірно. Не лише це: у нас був хор, тож я почав отримувати свою першу формальну вокальну підготовку. Гаразд. А ще навчився компонувати й аранжувати хорову музику. Ну, це музична традиція, що вкорінена в Біблії, для кантиляції Писання, де єврейський текст насправді містить, на це можна дивитися як на піднесені розділові знаки, але різні музичні традиції, які просто передаються усно різними регіонами світу, витворили власні мелодії для співу віршів. Джонатан: Я трохи вивчав іврит в університеті. Тобто я рік вивчав іврит. Це був один із найцікавіших модулів, які я коли-небудь проходив. Він цілком пролетів над моєю головою, не буду брехати. Половину часу я насправді не мав уявлення, що відбувається, але я памʼятаю, що вони багато говорили про огласовки, якщо я правильно кажу, це те, як голосні звуки співвідносяться з приголосними, а потім варіації в різних текстах, які мають ті самі огласовки, але з яких можна вивести дуже, дуже різні значення залежно від огласовок, які можна витлумачити чи побачити. І це має досить великий вплив, можна сказати, на те, як ти читаєш Писання. Тож, просто втручуся тут, це дуже цікаво. І ось тепер ти говориш про музичний аспект тексту, продовжуй. Боббі: О, справді? Так, і знаєш, музика має надзвичайну силу допомагати нам учитися, допомагати запамʼятовувати речі. Але музика - це більше, ніж просто музика. Це синтаксична конструкція, завдяки якій ти знаєш, як слід тлумачити текст, знаєш, де та крапка з комою, що розділяє дві половини вірша. І тож для цього є маленька музична прикраса з найсильнішою паузою у вірші. А потім є ще одна, аналогічна комам, з різною силою ком. Тож мене просто вразило, що в текст насправді вбудовано цю примітивну систему музичної нотації. І я хотів вивчити якнайбільше різних мелодій. І насправді я викладав курс. Це був мій перший раз, коли я навчав дорослих у синагозі. Я вів курс про те, як кантилювати пʼять книг Мойсея з сувою Тори. А потім є інша мелодія для пророків. А далі, де воно ставало справді глибоким, то це в... тобто є Тора, Писання, Пророки й Писання, як-от книга Псалмів, Приповістей та Йова, які написані в більш поетичному стилі, де насправді знаки кантиляції дуже відрізняються в цих книгах. І я такий: що це взагалі таке? Як це співати? І я насправді ґуґлив, як співати вірші Псалмів. І знайшов сайт рава Натаніеля Франкенталя, який був у Єрусалимі, в Ізраїлі, викладав у єшиві, єврейському домі навчання під назвою Махон Меїр. Джонатан: Гаразд, ну. Боббі: Тож я переїхав туди. В Ізраїль? У Єрусалим. То ти поїхав? Так. Оце так. Так, я переїхав до Ізраїлю й планував, знаєш, займатися рабинським навчанням, але це також було... тобто офіційно я займався саме цим, але насправді я займався етномузикологією виключно з розважальною метою. Джонатан: Оце так. А Боббі, ти... ти єврей? Це твоє родинне походження? Тобто, чому синагога? Чи це просто так сталося, що ти натрапив на громаду? Чи є якесь походження або контекст, повʼязаний із єврейським... Боббі: Так, ну, ми були реформістського напрямку. Ну, не... є реформістський юдаїзм, а є консервативний, або насправді це називається не так. Утім. Джонатан: Дякую. Боббі: Мої бабуся й дідусь приїхали сюди з Росії й просто вирішили встановити власні правила. Тож можна їсти омарів і креветок, але не свинину. І це насправді було радше формальністю. Джонатан: Дякую за перегляд! Боббі: не розумів цього, не отримував задоволення, ну, насправді потайки тішився музикою. І це, знаєш, та надзвичайна сила, що тебе зачаровує. Я думаю, насправді на генетичному рівні щось відбувається: ми ніби духовно налаштовані використовувати спів, щоб спробувати доторкнутися до чогось, що може бути там десь. Джонатан: Ну, це ж вібрація, чи не так? Це частота. Якщо згадати, що ми й самі складаємося з води, яка дуже чутлива до звукових хвиль. Навіть зцілення: коли ти йдеш до фізіотерапевта і тобі ставлять на ногу цю маленьку штуковину з ультразвуком, яка розбиває вузлики звуком. Існує ціла царина інформації, яку ми майже не дослідили, але вона точно ключова. Але мене просто захоплює звʼязок між музикою й технологіями, бо всі думають: о, вони цілком протилежні. Музика: мистецька, творча, плинна, але насправді вона тримається на закономірностях, послідовності, як би це сказати, це як на фортепіано, у тебе є інтервали, і все таке. Це дуже математично, якщо справді, справді звести все до основи. Тож мене просто захоплює, що ти опинився в тому контексті, в якому опинився, у Єрусалимі. Тобто Єрусалим, правильно? Чи просто Ізраїль? Тобто де саме в Єрусалимі ти був? Боббі: Так, Єрусалим. Я навчався в Єрусалимі та Цфаті, місці народження Кабали. Джонатан: Гаразд, цікаво. Боббі: Так, це було справді цікаво. Джонатан: Оце так. Гаразд, я не очікував, я не, я не враховував, що ти, можливо, жив в Ізраїлі. Це справді круто, дуже цікаво. І от ти провів там час, вивчаючи етномузикологію. То як би ти це означив, етномузикологію? Боббі: Етномузикологія, так. Я так закохався в єменську традицію, що просто хотів перейняти всі звичаї. Вони зберегли дуже унікальну форму юдаїзму, включно з, ну, найретельніше збереженим діалектом івриту, який досі насправді звучить як арабська. Тож я мав нагоду вивчити багато різних звуків. Оце так, це круто. І, так, тож у них є, ну, це юдео-арабська. І це такий справді цікавий вузол, бо я також дуже захоплювався суфійською музикою під назвою каввалі. Суфійство - це... Джонатан: Це містичний аспект ісламу? Це правильно? Боббі: Так, так. І це найдивовижніша музика, яку я коли-небудь чув, - каввалі. Це просто... вони використовують фісгармонії, що є справді чудовим інструментом. Це щось на кшталт акордеона. Це язичковий інструмент, і його використовують для співу. Джонатан: Наче дрон, отаке гудіння. Боббі: Так, так. І це пакистанська традиція. І я відкрив музику, давню музику євреїв Афганістану. І вона мене вразила, бо вони використовують фісгармонії. І це звучало як каввалі. І тож я створив проєкт під назвою Kabbalah Qawwali, де я взяв єменські мелодії й спробував зробити їх у стилі музики каввалі. Це було цілком шалений задум. Джонатан: І ти робив усе це вдома на ноутбуці з фісгармонією, чи ти просто... як ти все записував і робив? Боббі: Ну, я насправді зробив досить сміливий крок і переїхав до Ізраїлю без інструмента, і я, я думав, як же це вдасться. Я ніколи раніше не був без інструмента. Як я виражатиму себе? І саме тоді я насправді дуже, дуже глибоко занурився в написання партитур. Використовуючи музику на компʼютері, я користувався, знаєш, програмним забезпеченням Lilypond, яке насправді використовує мову верстки LaTeX. І це, власне, повернуло мене до програмування. Це нагадало мені створення деяких оригінальних вебсторінок. Схоже на HTML, насправді, тільки замість того, щоб розмічати текст і картинки та інше, ти розмічаєш ноти на нотному стані. Джонатан: Тож, здається, постійно відбувається так, що ти занурюєшся в музику й зрештою повним колом повертаєшся до технічного програмування, до майже письма. Джонатан: анотування, документування, це, здається, процес, який постійно повторюється. Тож перейдімо до технічного боку, бо я думаю, ми можемо трохи в це зануритися. Отже, ти почав учитися свого роду письма й викладання всього цього на папір, чи, як кажуть, у переносному сенсі, чи як би ти сказав? Цифрово, писати все це цифрово. А потім ти почав вивчати конкретну мову? Я знаю, бо тобі подобається Clojure. Це Clojure? Як би ти це сказав? Clojure - це мова програмування? Clojure, так. Як ти до неї прийшов і де ти зараз на цій технічній подорожі? Боббі: Вона стабільно посідає перше місце як найбільш оплачувана технологія в опитуваннях Stack Overflow. І мушу визнати, що саме тоді вона вперше привернула мою увагу. Я побачив її на графіку й сказав: хм, ну, схоже, ось чого ти хочеш. Джонатан: Немає... Боббі: Ось що тобі варто вивчати, якщо хочеш заробити великі гроші. Але далі я виявив, що причина, чому це найоплачуваніша мова, у тому, що вона просто притягує дуже досвідчених розробників. Середній рівень досвіду програміста Clojure - 10 років. Джонатан: Гаразд, оце так, отже, не через складність чи застосування, а просто тому, що ці старші розробники нудьгують, працюючи з твоїми такими пересічними мовами, чи, не хочу казати «пересічними», це, мабуть, принесе мені купу критики, але ти розумієш, що я маю на увазі, з популярнішими мовами, і тоді їм потрібен новий виклик, і саме вони врешті за це беруться? Так, розкажи трохи про це. Мені цікаво дізнатися. Боббі: Ну, насправді це неймовірно легка мова для вивчення. І особливо якщо в тебе, як і в мене, мислення людини з РДУГ, у неї є ця дивовижна властивість, яку іноді називають розробкою на основі REPL, або інтерактивним програмуванням, коли ти можеш, замість того, щоб думати про свою програму як про текстовий файл, який просто виконується, думати про неї маленькими шматочками. І тож ти просто маєш текстовий редактор, зʼєднаний із твоєю запущеною програмою. І ти просто ставиш курсор на якийсь фрагмент коду, натискаєш гарячу клавішу, і він обчислює цю форму, компілює її й надсилає в програму. Джонатан: Тож це майже мова з миттєвим зворотним звʼязком, що означає, що ти можеш бачити, як те, що ти будуєш, ітерується й росте в процесі. І це, мабуть, частина задоволення від неї. Боббі: Так, так, це мій темний секрет: я насправді користуюся нею, бо мені дуже важко подумки проходити крок за кроком через купу речей, і через необхідність перемикати контекст Clojure насправді дає мені змогу охопити розумом, що робить кожна ділянка коду. Джонатан: І тоді ти можеш бачити, як це впливає на інші ділянки? Тобто це майже як ти бачиш загальну картину того, що будуєш, зосереджуючись на маленьких частинах. Це дозволяє майже двом способам мислення працювати одночасно: мати загальний огляд того, що робиш, і водночас стежити за дрібними частинками, маленькими цеглинками, можна сказати, з яких воно складається. То це справедливе відображення того, як це працює? Чому тобі це подобається, або чому це працює для тебе з погляду розуму? Боббі: Так, так, як на початку цього року я одужував після COVID. Я досі одужую після COVID. Насправді це була значна життєва подія, яка витягла на поверхню мої проблеми з психічним здоровʼям і просто все підсилила. І я усвідомив, що, ну, це як мені довелося знову вчити себе думати, бо, знаєш, у нас, це як у мене був картковий будиночок механізмів подолання, і він просто, і раптом вони перестали працювати. Джонатан: То як ти тепер? Як ти почуваєшся? Пройшовши ці останні два роки, які з погляду психіки були величезним викликом, я б сказав. Це була така незвична річ. Як ти? Боббі: Це, це, це, так, я насправді, коли писав свої нотатки раніше, знаєш, щоб трохи налаштувати свій розум на це, найбільше мене вразило саме це: останні кілька років і те, скільки всього сталося. Джонатан: То які ключові, ти казав про свій картковий будиночок. Як, і це може бути досить особистий момент і питання, як це сталося, що відбувалося, як усі ці механізми подолання, як відбувалося обвалення карткового будиночка, і що ти виніс із цього періоду, думаючи, на чому хочу зосередитися, що хочу поставити в пріоритет, що хочу... Боббі: Ну, я створив одноручну клавіатуру. Ось вона, тут. Ось вона! Оце так! Так, тож це було... Я створив її насправді за допомогою коду. Боже мій. Програми CAD. І бібліотеки Clojure, яка компілює код Clojure в OpenSCAD. І так я зайнявся 3D-друком, бо в мене є рука, яка не працює. І це сталося внаслідок нещасного випадку 2015 року. Джонатан: То зачекай, у тебе був випадок із піца-вантажівкою, що був важливим моментом, а потім 2015 року ще один випадок, який також призвів до руки, що не працює належним чином, як тобі хотілося б. Боббі: Так, тож це була ще одна значна життєва подія, яка справді все змінила, бо, ну, вона повела мене, я люблю думати про це так, вона змусила мене перейти від істоти, орієнтованої на фізичне, до істоти, більш орієнтованої на розумове. Джонатан: Оце так. І це величезно, Боббі. Тобто це масштабно. І це три, це, мабуть, зайняло три-чотири роки самого лише змінювання, а потім ударив COVID, так? Тож ти тільки-но вийшов із значних змін у психіці, у фізичному стані, а потім вдарила пандемія, тож я розумію, чому це був такий досвід. Боббі: Так, тож, як ми говорили раніше, про, знаєш, звʼязок, коли ти питав, знаєш, як я подолав розрив між інтуїтивними мистецтвами на кшталт музики та кодом. І я зробив це, знаєш, використовуючи, знаєш, музику. А потім на цьому етапі я насправді зробив зворотне, коли я... ніби вже вмів програмувати, але тоді... мене просто переповнювали всілякі сумніви щодо моєї здатності програмувати. І впорався я з цим, насправді навчаючись 3D-моделюванню, бо тоді це було, ну, подоланням розриву від абстрактного світу коду назад до того, де твій код насправді створює фізичний обʼєкт. І тоді ти отримуєш зворотний звʼязок, підтвердження, що мій мозок працює. Я можу зрозуміти звʼязок між виконанням твоєї програми. 3D-принтери - це так весело. Це була, мабуть, найкраща річ, яку я коли-небудь купував. Джонатан: Тож у тебе є 3D-принтер, ти щось проєктуєш і потім друкуєш. Тобто та клавіатура... я маю на увазі, що ти, чи ти зробив щось далі з клавіатурою, чи це щось, що ти хотів би розвинути далі й, можливо, трохи ширше представити, бо, я маю на увазі, це перше, що я, це перший раз, коли я взагалі почув про одноручну клавіатуру. Це, чесно кажучи, ніколи не спадало мені на думку, але я раптом бачу, що насправді є величезна потреба в чомусь такому, можливо. Боббі: коли я вчився вперше по-справжньому програмувати, а це було після мого нещасного випадку, бо, знаєш, втрата руки спричинилася до того, що мені, ну, довелося використовувати мозок, або використовувати розум замість тіла для речей. І, але, знаєш, спочатку я мав поставити собі питання: чи зможу я програмувати, якщо не вмію набирати текст? Тож чи це просто якась божевільна ідея, яку я насправді не зможу втілити? І, ну, один із моїх друзів, який є інформатиком, сказав мені, що є варіанти. І я дослідив це, і є один. Він називається клавіатура Maltron. Його створили у 70-х, і він справді крутий, але вони жахливо дорогі. Аж до непідйомності, що дуже сумно, бо, ну, це було недосяжно. І я усвідомив, що якщо хочу одноручну клавіатуру, доведеться зробити її самому. І я шукав застосунок, і виявилося, що є кнопка, якою можна його підштовхнути навіть до пристойної сторінки. І це те, що ти робиш із продуктом, що одразу надзвичайно корисно, але для цього потрібен застосунок у застосунку. А потім застосунок зникає. І зрештою я долучився. Ну, щоб це зробити, мені довелося вкласти чималу суму грошей у 3D-принтер і всі інструменти та інше. Тож іронічна розвʼязка всього цього: я зрештою витратив більше грошей, створюючи свою дешеву версію, ніж витратив би, просто купивши Maltron. Тож, щоб це виправдати, я подумав, що, можливо, перетворю це на бізнес чи щось таке, бо мені справді не дає спокою, що вони стільки беруть, а люди, які могли б отримати від цього найбільшу користь, не можуть, що немає вибору. І я подумав, знаєш, можливо, тут справді є прогалина на ринку, можливо, нагода її заповнити. І, знаєш, можливо, навіть був би ринок для однорукого набору тексту, про який ми навіть не думаємо, знаєш, якби ми знизили цінову планку достатньо, скажімо, знаєш, могла б зʼявитися купа ніндзя однорукого набору тексту, цікавих... Джонатан: Я так не думаю. Боббі: Є багато ситуацій, які можна уявити, як-от якщо ти травмований і тобі треба залишатися продуктивним. Джонатан: Було цікаво. Ну, я говорив із DJ деякий час тому, кілька тижнів тому, і вся його позиція, за яку він хотів би стояти або загинути, це ота вся... Одне з того, що він, очевидно, дуже любить, - це доступність. І мені це ніколи не спадало на думку, бо навіть моя дружина, наприклад, або я сам, коли несу нашу дитину, одна рука в мене не задіяна. І все одно іноді треба щось робити рукою. І це лише один приклад із багатьох. Що робити, якщо тобі треба... У тебе травма. Це, здається, теж величезна частина головоломки, що цікаво. Я не розумію, чому вони такі недосяжно дорогі. Може, я наївний, але вона ж удвічі менша за звичайну клавіатуру. Боббі: Мене спокушає просто сказати, що це експлуатація. Якщо це покривають страховки людей, то це свого роду махінація. Практична причина в тому, що це... Тобі варто побачити фото цієї штуки. Нам варто... Надішли мені посилання, і я теж додам його до нотаток до випуску. Так, нам варто додати це до нотаток до випуску, бо воно має справді крутий вигляд і було досить новаторським для свого часу, бо зараз справжній бум ергономічних механічних клавіатур. Воно схоже на кулю. Воно схоже на божевільну 3D-скульптуру, яку поставиш на стіл, бо має форму кулі. Тож, мабуть, тому воно й коштувало стільки. Джонатан: Надішли мені посилання, і я теж додам його до нотаток до випуску. Боббі: Так, тож їм доводилося насправді вручну паяти всі перемикачі. Що, я маю на увазі, може звучати не так уже й складно, але коли мені довелося насправді паяти, це 64 перемикачі, тобто 128 зʼєднань. Джонатан: Ну, я маю на увазі, якщо ти коли-небудь паяв мікрофонний кабель, паяння, чи як там його називати, це аж ніяк не швидкий процес. Боббі: Я міг би зробити клавіатуру за день, але це була велика робота, зʼєднати дротами клавіатуру. Джонатан: Кумедно. Боббі: Я розмовляю насправді з фахівцем із медичного обладнання. Є трохи обговорення щодо спроби, можливо, знайти якісь ресурси, щоб просувати цю штуку. Джонатан: Ну, ніколи не знаєш, поки не спробуєш. Тож, можливо, це точно те, що варто дослідити. Отже, Боббі, це повертає нас повним колом до... я просто хотів поговорити з тобою трохи про Exercism і запитати, як ти його знайшов, як ти долучився і що далі для тебе в цій царині. Так, розповідай. Боббі: Так, ну, я почав називати себе дитям Exercism. І я навіть не подумав, як кумедно це звучить, насправді, але так, бо це становить більшу частину мого досвіду програмування. І, ну, не лише програмування, а й роботи в команді. Тож так, виходячи з того, де я був, я не мав освітнього підґрунтя, ну, не в інформатиці. І не мав досвіду в галузі. Тож насправді єдиний шлях уперед був збудувати міцне портфоліо проєктів. І внесок у відкритий код, це те, що радять постійно. Як мені зробити перший крок і почати писати програмне забезпечення? І тоді постає питання: ну, який відкритий код? І тож мій перший пул-реквест на GitHub був, щоб додати себе як наставника на сайті Exercism. Бо, ну, я маю на увазі, чесно кажучи, я не мав жодних підстав ставати наставником на тому етапі, бо я був просто учнем. Я завершив трек Clojure. І тоді мій наставник сказав: «О, чудово, схоже, ти зробив усі вправи». І він надіслав мені посилання: можливо, варто подумати про те, щоб стати наставником. І я такий: о Боже. Я міг би це робити? Справді? Це навіть трохи небезпечно. Не хочу псувати людей, даючи їм такі поради. Відповідальність дуже висока. Хтось сказав мені, що, знаєш, якщо ти з тих людей, які хвилюються про молодих людей, якщо тобі легко голими руками... Молоді люди. Не відчувай того, що відчуваєш. Ось звідки береться страх. Джонатан: Відповідальність дуже висока. Боббі: це, ймовірно, означає, що твоя голова на правильному місці, щоб навчати людей. Якщо ти сумлінно дбаєш про те, щоб навчати правильно. Я почав із найлегшої вправи й знайшов усі різні способи її розвʼязати. Я згадав, що сказав мені мій наставник, і просто почав дивитися відповіді учнів і казати: гей... Знаєш, ти міг би зробити ось так замість ось цього, і тоді... знаєш, я почав наставляти в інших вправах. І це було справді дивовижно, особливо коли вдарив COVID. Я був такий ізольований. Це було боляче. І, знаєш, Exercism чи не врятував мені тоді життя. Оце так. Це багато значить. Мати змогу сидіти в кімнаті, знаєш, ми на карантині, і мати змогу насправді допомагати людям учитися. Це було найкраще, що відбувалося. Це так круто. Джонатан: І що, вибач, Боббі, у мене щойно виникло додаткове питання щодо цього, але я його цілком забув, тож дам тобі продовжити. О, згадав, що хотів сказати. Боббі: Тож так, це було, ми запустили V3, що було неймовірно, бо, знаєш, я насправді ніколи не бачив процесу, коли стільки людей працюють разом, будуючи щось таке величезне. І на той момент я не був єдиним супровідником Clojure, як це сталося, просто випадково. Було кілька, знаєш, людей зацікавлених, але... Я був у унікальному становищі, бо відчайдушно потребував досвіду. Я просто вчився всьому по дорозі. Я був тим, кому насправді було найбільше що виграти від можливості це робити. Усе від проєктування навчальної програми до збирання інструментарію, як-от засіб запуску тестів та інше. І раптом я виявив, що залишився єдиним. І це було просто з необхідності: якщо ми хочемо довести цей трек до кінця, а я ніколи раніше не писав засіб запуску тестів, тобто що він взагалі робить? Я не знав. Я просто розбирався в цьому по ходу. Джонатан: Це круто. Боббі: Насправді я не довів це до кінця. Ми запустили v3, і це зайняло в мене близько тижня після цього, бо я не мав уявлення, як ця штука насправді працюватиме. Мені треба було побачити її в дії й сказати: о, ось як це... Я думав, що це просто... Я думав, що ми просто пишемо купу файлів markdown. Джонатан: Це захопливо. І я думаю, питання, яке в мене було і яке я тепер згадав: ти днями зробив зауваження на одному з наших дзвінків спільноти про усвідомлення того, що насправді викладання, це одна з речей, які тебе по-справжньому рухають. І ти насправді не усвідомлював цього. Тож я подумав, що було б круто дослідити це як наш завершальний сегмент на сьогодні. І просто розкажи мені про це трохи. А потім подивимося, де ми будемо після цього. Так, розкрий це. Це було справді цікаве зауваження, яке ти зробив. Боббі: Ну, знаєш, викладання, це... майже єдине, що я вважаю вартим того, щоб робити. Ой, зачекай, ні, це не, це звучить справді негативно, але я міг би висловити це позитивно, сказавши, що викладання, це діяльність, у якій я знаходжу найбільшу цінність. Увесь цей час я ніби припускав, що вчуся програмувати, щоб писати код для якоїсь компанії чи щось таке. Але насправді сталося те, що я ніби закохався в процес навчання програмуванню. І я майже як, я проходжу цей процес навчання з самого початку знову й знову, намагаючись... просто атакувати його з усіх можливих боків і вивчити його якомога більше неправильних шляхів. Це справді важливо, бо коли ти навчаєш, гарантовано, що учні щось зрозуміють неправильно. І тож учитель має бути готовий не лише з правильною відповіддю, а й із якомога більшою кількістю неправильних відповідей, які тільки можеш придумати, і бути готовий до того, що це зрозуміють неправильно навіть у спосіб, який ти ніколи не уявиш. Джонатан: Це цікаво, бо, я думаю, це досить велике усвідомлення. Знову ж таки, це схоже на один із тих значних моментів, коли, гаразд, ось та ясність щодо того, де ти знаходиш цінність і що рухає тебе зсередини. Я думаю, що так класно, що Exercism, здається, поєднує всі ті різні аспекти, які ти щойно описав, щодо викладання й допомоги іншим, творчого аспекту розвʼязування задач і підходу з різних боків, усе це в одному, що дає тобі ширшу картину того, як усе поєднується. Для мене, Боббі, просто розмова з тобою була справді класною, бо я усвідомлюю, що є так багато різних дрібних кутів, з яких можна підійти до проблеми. Я теж музикант. Це моє тло. Я працюю на лейблі. Граю на гітарі, трохи бавлюся фортепіано, грав трохи на барабанах, займався записом і всім таким. Мене вражає перетин між тим, чим є програмування й розробка, і як це співвідноситься з музикою. Я думаю, це було справді класно, бо що більше я спілкуюся з музикантами, то більше усвідомлюю, що вони насправді стають феноменальними розробниками, бо мають цю емпатійну сторону. Не те щоб люди без музичного тла не були емпатійними, а просто вони мають здатність брати абстрактне відчуття й емоцію та насправді інтерпретувати їх у щось музичне або в термінах їхнього запису, що, я думаю, насправді, як я усвідомлюю, є ключовим. Я хотів просто подякувати тобі за те, що поділився цим, за те, що був відкритим зі своєю історією та своїм тлом. Мені здається, ми могли б говорити до ранку в тебе і до пізнього дня в мене. Боббі, я просто хотів подякувати тобі за твій час і за весь твій внесок в Exercism, і просто за твою відкритість і готовність, готовність до подорожі спільної роботи в команді людей з усього світу. Дякую, і дуже чекаю побачити тебе на одному з дзвінків спільноти. Ми завершуємо цю сесію зараз, і я звʼяжуся з тобою за секунду, але я просто хотів подякувати тобі за твій час цього дня, 13 вересня 2022 року. Дякую, Боббі. Ми додамо всі нотатки й нотатки до випуску в опис, щоб люди побачили. Я думаю про твою клавіатуру і що ще? Єменські речі, усе те, всю інформацію, якою ти поділився. Дуже тобі дякую. Боббі: Так, дякую, Джонатане, це було чудово.